Wikipedia
Результати пошуку
понеділок, 24 лютого 2020 р.
вівторок, 18 лютого 2020 р.
21 лютого - Міжнародний день рідної мови
21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам.
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам.
Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.
Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження “Про відзначення Міжнародного дня рідної мови”.
Відтоді це свято стало ще одним днем пошанування рідної мови в кожному освітньому закладі, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України.
Відтоді це свято стало ще одним днем пошанування рідної мови в кожному освітньому закладі, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України.
четвер, 30 січня 2020 р.
90 років від дня народження Всеволода Зіновійовича Нестайка
Нестайко Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї службовця і вчительки.У страшному 1933 році сім’я Всеволода, рятуючись від голоду, переїздить з Бердичева до Києва, де проживає рідна сестра матері. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві.
Всеволод Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу у 1947 році з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. У 1950 році, Нестайків однокурсник Олег Микитенко вступає до аспірантури й залишає роботу в дитячому журналі "Барвінок". "Я став працювати замість нього літредактором-коректором. Відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою", – згадує згодом Всеволод Зіновійович. У "Барвінку" молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.
Закінчив навчання в університеті 1952 року. Згодом Всеволод Зіновійович працює в редакції журналу "Дніпро", видавництві "Молодь". З 1956 по 1987 рік завідує редакцією у видавництві "Веселка". Одружується, дружина Світлана Пилипівна супроводжує письменника протягом усього його життя.
Закінчив навчання в університеті 1952 року. Згодом Всеволод Зіновійович працює в редакції журналу "Дніпро", видавництві "Молодь". З 1956 по 1987 рік завідує редакцією у видавництві "Веселка". Одружується, дружина Світлана Пилипівна супроводжує письменника протягом усього його життя.
Перші оповідання для дітей Всеволод Зіновійович Нестайко почав друкувати в журналах "Барвінок" та "Піонерія". Перша книжка під назвою "Шурка і Шурко" побачила світ у 1956 році. Цього ж 1956 року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі Всеволод Зіновійович засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них: "В Країні сонячних Зайчиків" (1959), "Супутник ЛІРА-3" (1960), "Космо-Натка" (1963), "Робінзон Кукурузо" (1964), "Тореадори з Васюківки" (1973), "Одиниця з обманом" (1976) та інші. Нещодавно було видано дві аудіокнижки письменника: "В Країні сонячних зайчиків" і "Чудеса в Гарбузянах". Книги Всеволода Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та ін. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм "Тореадори з Васюківки" одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Його замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах фільм не з’явився – чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали "нетиповими піонерами". Кінофільм "Одиниця з обманом" премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).
Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"), премії імені Олександра Копиленка (за казку "Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя"). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях "П’ятірка з хвостиком" письменник удостоєний другої премії. За повість-казку "Незвичайні пригоди у лісовій школі" Всеволод Нестайко удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію "Тореадори з Васюківки" 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.
У 2004 році Всевлод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацьовують та публікують нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди.
Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).
Всеволод Нестайко вів також програму на Національному радіо України "Радіобайка Всеволода Нестайка".
У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.
Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався "Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки". Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.
У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.
Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався "Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки". Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.
середа, 29 січня 2020 р.
середа, 20 лютого 2019 р.
21 лютого- Міжнародний день рідної мови
21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови.
Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції етносу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління. Для кожної людини її рідна мова є найдорожчою в світі.
У світі налічується близько шести тисяч мов. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська.
“Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу” (Олесь Гончар).
вівторок, 19 лютого 2019 р.
День пам"яті Небесної сотні. Герої не вмирають!
Протистояння в Україні 18-21 лютого 2014 — силове протистояння між силовиками та протестувальниками, завершальний етап Революції гідності. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року. Під час протистояння за інформацією МОЗ України загинули 82 особи (71 демонстрант та 11 правоохоронців), постраждалими стали 622 людини.
…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
Вони загинули за нас весною
Віддали все що було в їхньому житті
І ринули у небо сотнею святою
Боронити звідти нас від ворогів
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.
З очей мільйонів – сльози потекли;
Серця мільйонів – болем умивались… .
Серця ж Героїв битись не могли,
І очі їхні вже не відкривались.
А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник ,молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
На небі спокій їх чекає вже;
І Вічна Пам`ять на землі настала.
За них ми Богу молимось лише,
Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!
Підписатися на:
Дописи (Atom)
























