Результати вибору електронних версій оригінал-макетів підручників для 7 класу

90 років від дня народження Ліни Василівни Костенко

     

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителі 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

    Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийшла в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключоваих фігур покоління українських шістдесятників.

      За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа склавши руки та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогли лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го — історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.

Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестачка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж.  Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мовами народів СРСР і зарубіжних країн. Російською мовою видана книжка "Лучи земли" (1960 р.), сербо-хорватською – "Скіфська баба" (1981 р.), чеською – "Над берегами вічної ріки" (1987 р.).  Одна з головних тем віршів Л. Костенко – це роздум про час і вічність, про невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя.

Богдан Ступка, вірш Ліни Костенко "Крила"

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

Тарас Григорович Шевченко – видатний український поет, художник, громадський діяч, перекладач, автор "Кобзаря", співробітник Київської Археологічної комісії, академік гравіювання (1860).

Він народився 9 березня 1814 в селі Моринці на Черкащині.

Його батьки померли до того, як йому виповнилося 12 років і після цього почалася важке кочове життя. Спочатку Тарас прислужував у дяка-вчителя, де вивчився грамоті. Потім у дяків-малярів – там він познайомився з елементарними прийомами малювання.

У 24-річному віці його викупили з кріпацтва за серйозну суму (еквівалент 45 кг срібла). Незабаром став студентом Академії мистецтв.

Весь цей час Шевченко писав вірші і до 1840 року випустив перший Кобзар.

Після закінчення в 1844 році Академії мистецтв він повертається в Україну, в Києві працює художником у Київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. В цей же період Шевченко знайомиться з Костомаровим, формуються його політичні погляди. Він вступає в Кирило-Мефодіївське товариство.

У березні 1847 року поета заарештовують і відправляють на заслання до Орську, де він повинен служити солдатом. Крім того, Микола I своїм указом заборонив йому писати і малювати.

У 1857 році Шевченко повертається із заслання. Поет живе в Москві і Петербурзі. У 1859 році приїжджає в Україну, але знаходиться під наглядом поліції, постійне проживання в Україні йому заборонено. 

Помер видатний Шевченка 10 березня 1861 року. Похований він був спочатку в Петербурзі, проте в тому ж році він був перепохований на Чернечій горі біля Канева.

РЕЗУЛЬТАТИ ВИБОРУ ЕЛЕКТРОННИХ ВЕРСІЙ ОРИГІНАЛ-МАКЕТІВ ПІДРУЧНИКІВ ДЛЯ 3 КЛАСУ

Конкурсний відбір підручників для 3 класу

https://lib.imzo.gov.ua/konkurs-pdruchnikv/konkursniy-vdbr-pdruchnikv-dlya-3-klasu/

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.

Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам.

Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.
Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.  

В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження “Про відзначення Міжнародного дня рідної мови”.
Відтоді це свято стало ще одним днем пошанування рідної мови в кожному освітньому закладі, у бібліотеках, культурних центрах, просвітницьких організаціях України.