Книжкова виставка до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав

15 лютого -  День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та річниця виведення радянських військ з Афганістану.

Афганська війна – одна з самих трагічних сторінок історії нашого народу, яка тривала вдвічі довше ніж  Друга світова.

В бібліотеці оформлена книжкова виставка "Афганістан: ПОДВИГ,БІЛЬ,ПАМ"ЯТЬ...", де читачі  мають можливість ознайомитися з літературою, у матеріалах якої висвітлюються вищезгадані події.

З 1979  до 1989 року, близько ста п'ятдесяти тисяч українців пройшли через горнило "афганської війни". 290 українців не повернулися з Афганістану, 62 - вважаються зниклими безвісти або потрапили в полон. Отримали поранення більш ніж 8 тисяч українців, 4 687 з них повернулися до рідних домівок інвалідами.

На представлених матеріалах спогади "афганців", проблеми фізичної та моральної реабілітації воїнів, поеми та вірші, присвячені подіям  Афганської війни. Це розповіді про те, що людина робить на війні і що війна робить з людиною.

Афганська війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить і досі. 

Важко змиритись…

Над шляхом сумують тополі…

І падає сніг на поля і гаї.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвіті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил й на поля ветерани,

З дітьми і онуками завтра прийдуть.

В руках немов вогник-тюльпани,

Афганські події у серці печуть…

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати-Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ…

Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок.

 

Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.

 

Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.