Виховуючи свою дитину, ти виховаєш себе, затверджуєш свою людську гідність. В.О. Сухомлинський

Сьогодні о 10.45 у приміщенні нашої читацької зали був проведений урок пам'яті, присвячений безсмертному педагогу В.О. Сухомлинському. Учні познайомилися з біографією видатного письменника за допомогою інтерактивного смартборду та відео презентації, з його творчістю. Також було зачитані дитячі оповідання, які дітям дуже сподобались!

Конкурс "Суперсімейка"

В сім’ї розпочинається життя дитини,
Тому від мами й тата в неї все!
Тож усі звички й правила з родини
Дитя в життя з собою понесе.

В Україні говорять: «Без сім’ї немає щастя на землі». Саме в сім’ї дитина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ, навчається любові і добра, тут вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду.

22 жовтня в читальній залі шкільної бібліотеки відбулося свято «Суперсімейка». Всі зібралися разом, однією великою родиною, щоб поспілкуватися, погратися, згадати улюблені книжки та, звичайно, позмагатися за звання „суперсімейка”, тобто найбільш читаюча родина.

У грі – конкурсі брали участь три родини учнів 2 класу, команди: „Червоні маки”, „Добрики” та „Промінчики”. Родини взяли участь у цікавих конкурсах. Не секрет, що родини, в яких люблять читати, в яких батьки змалку привчають дітей до книжки, залюбки читають їм уголос – такі родини міцні і щасливі, тому що гарна книжка і навчає, і виховує, і збирає родину разом.  І на глядачів чекали несподівані запитання-цікавинки.

Приємно було бачити, які всі дружні, веселі, як багато читають.Усі команди добре продемонстрували свої знання!

Але звання „суперсімейка” отримала найактивніша і найначитаніша родина, команда „Промінчики”. Вітаємо переможців!!!

Хочеться побажати учням бути мудрими, дружніми і веселими! А для цього треба багато читати ! І тоді всім відкриється всесвіт і загориться особиста зірочка, яка принесе багато радості і цікавого різноманіття у ваше життя !!!

Цікаво знати, що...

9 листопада – День Книги рекордів Гіннеса. Відзначати цей день почали лише у 2005 році, коли був проданий 100-мільйонний екземпляр. Книгу рекордів створив британський інженер і власник пивоварні Х'ю Бівер. У листопаді 1951 р. він вирушив з друзями на полювання. Увечері в барі між чоловіками виникла суперечка, який з диких птахів найшвидший. Чоловіки переглянули декілька довідників, але відповіді не знайшли. Тоді Бівер вирішив створити книгу, в якій будуть зібрані всі рекорди. Назвав він її на честь своєї пивоварні. Сьогодні Книга рекордів Гіннеса є книгою з найбільшим тиражем з усіх книг, захищених авторським правом.

Важко сказати, що стало мотивацією для створення Книги рекордів України, проте у 2002 р. вийшла з друку книга саме з такою назвою. Її автор – Георгій Маценко – зумів зібрати багато звичайних і незвичайних, але цікавих і дивовижних фактів про все "най-най" в Україні. То ж цікаво дізнатись, що:

 На території України найдавнішою була бібліотека Ярослава Мудрого – перша бібліотека Київської Русі. Час її заснування невідомий. Уперше про неї згадується під 1037 р. Віддаючи належне Ярославу Мудрому, літописець після розповіді про користь книг, які “суть реки наполняющие вселенную”, говорить, що “Ярославль же сей якоже рукохом, любил бе книги, много написав и положи в святей Софии церкви”. Цим і вичерпуються літописні джерела про першу бібліотеку Київської Русі. Подальша її доля невідома.

 Найстаріша діюча бібліотека – наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка, заснована у 1608 р. при колегії єзуїтів. Але науковці вважають вік цього унікального зібрання книг значно заниженим, адже в його основу лягли видання з реформованих монастирських бібліотек, хронологія  яких починається  з XV ст.

 Найдовговічніший підручник. У 1618 р. вперше вийшов друком підручник з мови "Граматіка славенская...", створений українським письменником-полемістом Мелетієм Смотрицьким, який довгий час був єдиним підручником з мови. Учні українських, російських і білоруських шкіл за цією "Граматікою..." навчалися майже 150 років.

 Найкоротша назва книги. У 1968 р. Київське видавництво "Веселка" випустило окремою книжкою українську народну казку  "Хо", обсягом 20 сторінок.

 Найдовша назва книги. У 1798 р. в Миколаєві, в Чорноморській адміралтейській друкарні, побачила світ книжка обсягом 353 сторінки П. М. Захар'їна "Новый синопсис, или Краткое описание о происхождении славянорускаго народа, владычествовании всероссийских государей в Нове Городе, Киеве, Владимире и Москве, с подробным повествованием поражения страшнаго татарскаго войска полководца Мамая от Дмитрия Иоановича, великого князя московского и о последующих по нем великих князях и царях, до вступления на престол государя Имп. Петра Великого, из разных повестописателей собранное и дополненное поручиком Петром Захарьиным". 60 слів! Що ж до нашого часу, то в 1997 р. у Києві було видано книжку обсягом 110 сторінок під  назвою "Типові норми часу і виробітку  на основні види робіт з управлінською документацією та документами особливого походження на паперових носіях, що виконуються державними архівними установами". 24 слова!

 Найбільш багатосторінкова книга. У 1998 р. Київський інформаційно-видавничий цент "Спектр" випустив довідник "Україна – 98: промислові ресурси" з даними про 67 тис. підприємств, їх послуги і продукцію. Видання має 1094 сторінки. Однак це  ще  не рекорд. У 1999 р. Львівське видавництво "Каменяр" випустило книгу Дмитра Блажейовського "Київська церква у діаспорі (1751-1988)" обсягом у 1335 сторінок. Проте усіх перевершило київське видавництво "Ірина", де побачив світ універсальний словник-енциклопедія "Усе" – 1552 сторінки!

 Найважчий стародрук. В експозиції Державного музею  книги і друкарства у Києві можна побачити "Євангіліє", видруковане в Москві 1689 р. форматом 64х40х11 см. Книга має 620 сторінок, визолочену оправу з карбованими накладними клеймами на золотому тлі. Важить 21,5 кг.

 Умільці багатьох країн створили низку надмініатюрних книжок, але книжка "Кобзар", створена українським майстром М. Сядристим, – найменша у світі: її площа – 0,6 кв. мм. Це майже у 20 разів менше від найменшої японської книги. Незважаючи на мікроскопічні розміри, на сторінках "Кобзаря" ніде не порушена архітектоніка віршів, немає жодного переносу рядка. Товщина літер у середньому 0,0035 мм. У книзі 12 сторінок, на кожній 8 віршованих рядків. Дві сторінки з ілюстраціями: портрет Тараса Григоровича Шевченка і копія малюнка "Батьківська хата". Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком волоска. Зшито книжку павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. З цією книгою може зрівнятись хіба одна, створена українським умільцем М. Маслюком: це збірка віршів О. Пушкіна розміром 0,8х0,4х0,2 мм та обсягом 0,064 куб. мм. А це означає, що в одній маковій зернині вмістилося б більше 15(!) таких книжок. Обкладинка книжки виготовлена із золота, на її лицьовому боці вигравіюваний портрет поета.

 Найдавніший засіб боротьби з книгокрадіями. Колись у бібліотеках Західної Європи найцінніші книги приковували до своїх місць ланцюгами. Та одним з найцікавіших був засіб, що широко практикувався в Україні. На полях книги чи на початку її писалося міцне закляття або лайка до того, хто захотів би цю книгу привласнити. Ось зразки таких записів:

"Хто хотів би віддалити цю книжку з цього місця, той буде мати зі мною справу перед Божим судом".
"Хай ця книга перебуває у цій церкві вічно, а хто її візьме, хай буде проклятий, хай буде засуджений на невгасимий вогонь і хай точить його невсипущий черв'як".
На одному рукописі XVIII ст. стояв навіть такий двовірш: "Хто би мав сю книгу красти, тому сім літ свині пасти".

 Пам'ятний знак на честь бібліотеки. В 1969 р. у Софійському монастирі в Києві встановлено пам'ятний знак на честь заснування Ярославом  Мудрим першої на Русі бібліотеки. Скульптор – Іван Кавалеріддзе.

Вітаємо з Днем учителя!

В першу неділю жовтня ми відзначаємо День вчителя. Свято наших учителів - це свято всіх.У народі кажуть: "Письменник живе у своїх книжках, художник - у картинах, скульптор - у створених ним скульптурах, а вчитель - у думках і у справах учнів". Тому кожна людина з почуттям вдячності згадує свою рідну школу, своїх духовних батьків - вчителів.
Із року в рік учитель продовжує себе в своїх учнях. Його думки, почуття, щедро віддані дітям, працюють на майбутнє. Образ улюбленого вчителя, доброго і водночас вимогливого, вихованці пам"ятають усе життя.

Ми хочемо вас привітати

У цей святковий осінній день

Тепла і сонечка побажати

І щоб радісно вам було кожен день!

Бажаємо здоров'я, добра, довголіття,

Хай вистачить щастя на ціле століття!

Хай скрізь буде лад - на роботі, в сім'ї,

І радість на серці, і хліб на столі.

Хай сміхом й веселістю повниться хата,

Родина хай буде здорова й багата!

І мрій, і бажань, і наснаги творити,

Щоб серцю хотілося жити й любити!

Хай учні шанують, повагу дарують,

Злагода й мир у житті хай панують!

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек

Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (мудрості) відзначається це свято. Сама назва - Всеукраїнський свідчить, що це свято не тільки професійне, а загальнонародне, адже кожна людина хоча б раз у житті була у бібліотеці, а для багатьох вона стала рідною домівкою, бо без книги нема знань, поступу вперед. Вітаємо усіх зі святом і запрошуємо до бібліотеки!

Бібліотека… Серце завмира,

Коли пірнаю в тишу таємничу,

Святилище пізнання і добра,

Що в майбуття через минуле кличе.

І осягнути незбагненну суть

Світобудови прагну заповзято,

Коли мені з полиці дістають

Важкі томи Плутарха і Сократа.

Немов надійний лоцман в морі книг,

Бібліотекар взяв штурвал у руки.

Розкуто мчить моїх фантазій бриг

Крізь холоди занепаду й розлуки.

І поки є ти, сховище книжок,

І поки ти людей рятуєш свято,

Мене не знищить соціальний шок,

Як час не вбив Плутарха і Сократа.

До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!

Високий дух летітиме далеко…

Аби сказати: «Зупинися, мить!»

Кажу лише: «Живи, бібліотеко!»

РОНАЛЬД ДАЛ "ЧАРЛІ І ШОКОЛАДНА ФАБРИКА"

Найпопулярніша книга Роальда Дала, одного з літературних батьків Джоан Ролінг - авторки "Гаррі Поттера". Жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік - на його день народження - дарували єдиний дарунок - маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода, яка не залишить байдужим ні дітей, ні дорослих. Це найзворушливіша повість нашого часу, "Чарлі і шоколадна фабрика"- одна з тих справжніх і захоплюючих книжок, які необхідно прочитати кожній дитині.

Д. М. Баррі  Пітер Пен і Венді

Усе нові й нові покоління дітей у багатьох країнах світу захоплюються пригодами Пітера Пена, хлопчика, що не хотів виростати й жив на чарівному острові Небувальщині разом із феями та ватагою загублених хлопчаків. Цього казкового героя створив Джеймс Метью Баррі.

Ця книга допоможе відкрити чарівний світ української казки. Ми з вами дізнаємося про хитруню-лисичку, сірого вовка та курочку рябу, про піддурену ворону та кривеньку качечку.

Тож, вирушаємо в чарівну казкову подорож!

До хрестоматії увійшли оповідання, замальовки, вірші, казки, загадки, прислів"я про тварин. Цей цікавий пізнавальний матеріал сприятиме формуванню у дитини творчої уяви, розширенню світогляду, вихованню любові до навколишнього світу, розвиткові навичок усного і писемного мовлення.

Повість-казка відомого італійського письменника Джанні Родарі (1920-1980) "Подорож Голубої Стріли", написана в захоплюючій легкій манері, розповідає про різдвяну чарівну подорож іграшкового потяга під назвою "Голуба Стріла" та його лялькових пасажирів. Разом з головними героями книжки читачеві належить розв'язати чималу кількість завдань, знайти друзів та битися з підступними ворогами... І лише сміливість, чесність та відвага, величезне бажання дістатися до мети та дружня підтримка допомогають подолати усі труднощі.

10.09.2014р.- 120 років від дня народження О. П. Довженка

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 

(1894—1956) 

      Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті. 
      Протягом 1914-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. 
      О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва. 
      У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926—1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію. 
      У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка». 
      У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі». 
      У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа... 
      Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну. 
      За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні». 
      Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу. 
      У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер. 
      У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави. 
      На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка... 
      За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань 
      і ноаел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957). 
      Вражаючими документами доби є «Щоденники» О. Довженка, а шедевром його творчості — «Зачарована Десна». У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». У кіноповісті «Зачарована Десна» вабили до себе народні, виразно.національні характери, про які потім говорили не інакше, як про «довженківські», і щирий, всепроникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному радянському творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів — від найтрепетнішого, найпоетичнішого піаніссімо до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми («Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних, 3 м'язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства»),— і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел. 
      «Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих...», про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров'я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війнуч спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду...» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». 
      Письменник прекрасно знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть. 
      Над повістю О. Довженко продовжував працювати до 1955 року. Якого великого значення надавав він цьому творові, підтверджує такий факт: в архіві письменника зберігається чотири варіанти рукопису українською мовою. Власноруч він здійснив і переклад твору російською мовою. За повістю «Зачарована Десна» 1964 року режисер Ю. Солнцева поставила однойменний фільм. Досить плідним періодом у творчості письменника була Велика Вітчизняна війна. Тільки протягом 1942—1943 років ним було створено 18 статей, 10 оповідань, п'єса і кіноповість. Під безпосереднім враженням баченого й пережитого на фронті О. Довженко приступає до роботи над кіноповістю «Україна в огні». Почав писати з кінця, потім повернувся до мирних днів. Принцип ретроспективного зіставлення подій визначив і сюжет, і композицію твору: трагедія війни надовго розлучає членів родини колгоспника Запорожця, які уособлюють весь український народ, зганьблений, розтоптаний окупантами. Довженко поспішав, бо реально вже бачив майбутній фільм. Він хотів розказати «правду про народ і його біду», про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну. У творі не було піднесеного пафосу, оспівування тріумфального рyxy Червоної Армії, жодного слова він не сказав і про Сталіна. Його повість стала криком болю, першим гострим, вразливим сприйманням фашистської навали. Довженко не оминав гострих проблем, устами героїв запитував самого вождя, як же сталося, що не «б'ємо ворога на його території» і цілий народ український — віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість «не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки... «...мені важко од свідомості,— записував у щоденнику О. Довженко,— що «Україна в огні» — це правда. Але Сталін думав по-іншому. У січні 1944р. скликали навіть спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП (б), на якому було затавровано Довженка «як куркульського підспівувача, ворожого політиці партії - та інтересам українського й усього радянського народу». Письменника вивели зі складу комітетів і редколегій, звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії і назавжди вислали з України. Тільки 1966 року кіноповість уперше надрукували, щоправда, з багатьма цензурними купюрами. 
      Багато хто з дослідників Довженка звертає увагу на те, що його оповідання, кіноповісті мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,— це й справді ніби одна книга про час і народ. 
      її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вивершенням — «Поема про море», перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів». 
      Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки — ці й багато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували пошуки української прози. Його називали поетом і водночас політиком кіно. Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. А сам Довженко казав, що свої картини «писав з гарячою любов'ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя». Система, використовуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ламала його. Як один зі знаків тої боротьби Довженка за свою духовну свободу залишився запис в його щоденнику: «Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,— невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..».