Тореадори з Васюківки

Чарівні окуляри

Дивовижні пригоди в лісовій школі

Супер "Б" з "фрикадельками"

В країні сонячних зайчиків

90 років від дня народження Всеволода Зіновійовича Нестайка

Нестайко Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї службовця і вчительки.У страшному 1933 році сім’я Всеволода, рятуючись від голоду, переїздить з Бердичева до Києва, де проживає рідна сестра матері. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві. 

Всеволод Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу у 1947 році з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. У 1950 році, Нестайків однокурсник Олег Микитенко вступає до аспірантури й залишає роботу в дитячому журналі "Барвінок". "Я став працювати замість нього літредактором-коректором. Відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою", – згадує згодом Всеволод Зіновійович. У "Барвінку" молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським.
Закінчив навчання в університеті 1952 року. Згодом Всеволод Зіновійович працює в редакції журналу "Дніпро", видавництві "Молодь". З 1956 по 1987 рік завідує редакцією у видавництві "Веселка". Одружується, дружина Світлана Пилипівна супроводжує письменника протягом усього його життя.

Перші оповідання для дітей Всеволод Зіновійович Нестайко почав друкувати в журналах "Барвінок" та "Піонерія". Перша книжка під назвою "Шурка і Шурко" побачила світ у 1956 році. Цього ж 1956 року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменників. Майже п'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі Всеволод Зіновійович засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Найвідоміші з них: "В Країні сонячних Зайчиків" (1959), "Супутник ЛІРА-3" (1960), "Космо-Натка" (1963), "Робінзон Кукурузо" (1964), "Тореадори з Васюківки" (1973), "Одиниця з обманом" (1976) та інші. Нещодавно було видано дві аудіокнижки письменника: "В Країні сонячних зайчиків" і "Чудеса в Гарбузянах". Книги Всеволода Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та ін. За творами Всеволода Нестайка поставлено фільми, які отримали міжнародні нагороди: телефільм "Тореадори з Васюківки" одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) – головну премію (1969). Його замовили загалом 72 країни світу. На жаль, в Україні на телеекранах фільм не з’явився – чиновники від культури знайшли в ньому наклеп на радянську дійсність, а героїв визнали "нетиповими піонерами". Кінофільм "Одиниця з обманом" премійовано на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984), відзначено спеціальним призом на міжнародному кінофестивалі в Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"), премії імені Олександра Копиленка (за казку "Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя"). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях "П’ятірка з хвостиком" письменник удостоєний другої премії. За повість-казку "Незвичайні пригоди у лісовій школі" Всеволод Нестайко удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію "Тореадори з Васюківки" 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

У 2004 році Всевлод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацьовують та публікують нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди.

Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).

Всеволод Нестайко вів також програму на Національному радіо України "Радіобайка Всеволода Нестайка".
У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.
Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався "Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки". Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.

Наші виставки

21 лютого- Міжнародний день рідної мови

21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови. 

Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції етносу. Мова – найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління. Для кожної людини її рідна мова є найдорожчою в світі.

У світі налічується близько шести тисяч мов. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська. 

“Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу” (Олесь Гончар).

День пам"яті Небесної сотні. Герої не вмирають!

Протистояння в Україні 18-21 лютого 2014 — силове протистояння між силовиками та протестувальниками, завершальний етап Революції гідності. Результатом подій стало відсторонення 22 лютого Верховною Радою від виконання обов'язків Президента України Віктора Януковича та призначення дострокових президентських виборів на 25 травня 2014 року. Під час протистояння за інформацією МОЗ України загинули 82 особи (71 демонстрант та 11 правоохоронців), постраждалими стали 622 людини.

…і мовчки сотня непокорених героїв

відходила у чисті небеса,

і погляди знесилених мільйонів

дивились вслід братам, батькам, синам;

Вони загинули за нас весною

Віддали все що було в їхньому житті

І ринули у небо сотнею святою

Боронити звідти нас від ворогів

у темне небо по руках в відкритих трунах

до світу кращого крізь сльози матерів,

не буде прощення убивцям й нам не буде,

коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,

хто не дістався правди, оступившись на півкроці,

горять серця, палають вільні душі,

зійшла зоря, гряде нове життя,

герої не вмирають, кличуть нас на барикади,

і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,

витає дух нескореної волі,

гримлять щити, молитви і пісні,

рядами рівними між нас ідуть герої,

усі, хто голову поклав в ці темні дні.

З очей мільйонів – сльози потекли;

Серця мільйонів – болем умивались… .

Серця ж Героїв битись не могли,

І очі їхні вже не відкривались.

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник ,молодий,вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

На небі спокій їх чекає вже;

І Вічна Пам`ять на землі настала.

За них ми Богу молимось лише,

Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!

Книжкова виставка до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав

15 лютого -  День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та річниця виведення радянських військ з Афганістану.

Афганська війна – одна з самих трагічних сторінок історії нашого народу, яка тривала вдвічі довше ніж  Друга світова.

В бібліотеці оформлена книжкова виставка "Афганістан: ПОДВИГ,БІЛЬ,ПАМ"ЯТЬ...", де читачі  мають можливість ознайомитися з літературою, у матеріалах якої висвітлюються вищезгадані події.

З 1979  до 1989 року, близько ста п'ятдесяти тисяч українців пройшли через горнило "афганської війни". 290 українців не повернулися з Афганістану, 62 - вважаються зниклими безвісти або потрапили в полон. Отримали поранення більш ніж 8 тисяч українців, 4 687 з них повернулися до рідних домівок інвалідами.

На представлених матеріалах спогади "афганців", проблеми фізичної та моральної реабілітації воїнів, поеми та вірші, присвячені подіям  Афганської війни. Це розповіді про те, що людина робить на війні і що війна робить з людиною.

Афганська війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить і досі. 

Важко змиритись…

Над шляхом сумують тополі…

І падає сніг на поля і гаї.

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий, похмурий граніт.

Юнак же упав, немов зірка із неба,

Упав за далекий Кабул і Герат.

Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,

І чув журавлів, що до тебе летять.

Тюльпанами чорними вкрита земля,

У рідні краї повернувся у цвіті.

Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,

А гори від крові слов’янської ситі.

Не можна забути суворої днини,

Зітхають тополі та ранки імлисті,

У матері серце болить щохвилини,

І сльози не сохнуть на листі.

Прийдуть до могил й на поля ветерани,

З дітьми і онуками завтра прийдуть.

В руках немов вогник-тюльпани,

Афганські події у серці печуть…

Як важко змиритись, повірити долі,

Дивитись на сірий похмурий граніт.

Наплакалась мати-Вкраїна доволі!

Кажу, щоб почув увесь світ…

Сьогодення ліквідувало «білі плями» нашого недалекого минулого, поіменно назвало тих, на чиїй совісті марно пролита кров тисяч людей. Але тінь їхньої провини не повинна падати на колишніх радянських солдат, офіцерів і прапорщиків, котрі волею долі опинилися на афганській землі. Вони виконували наказ. То був їхній обов’язок.

 

Закінчилася десятилітня ніким і нікому не оголошена трагічна війна. Але в людській пам’яті вона буде жити довго, тому що її історія написана кров’ю солдат і сльозами жінок та матерів, обелісками з залізними зірочками та піснями, які увірвалися в наше життя фронтовим вітром.

Летять, відлітають у вічність роки і скільки б їх не минуло, не зітруть у нашій пам’яті імена воїнів-афганців.

 

Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

З 12 лютого в бібліотеці було представлено книжкову виставку до Дня Святого Валентина "Так ніхто не кохав.."

День святого Валентина - найромантичніший свято! У всьому світі його відзначають як день любові: хлопці та дівчата, чоловіки і жінки обмінюються валентинками- вітальними листівками у формі сердечок. Ця традиція з'явилася дуже давно, ще в VII столітті. А ось як саме вона з'явилася?

Існує безліч легенд. Валентин, за версією католицької церкви, дійсно зцілив сліпу дівчинку - дочку сановника Астерія. Астерий увірував у Христа і прийняв хрещення. Клавдій після цього наказав стратити Валентина. Тобто Валентин постраждав за віру, а тому і був зарахований до лику святих.

Більш романтична інша легенда. У 269 році римський імператор Клавдій II заборонив своїм легіонерам одружуватися, щоб сім'я не відволікала їх від військових справ. Але знайшовся єдиний у всьому Римі християнський проповідник Валентин, який співчував закоханим і намагався їм допомогти. Він мирив посварених коханих, складав для них листи з зізнаннями у коханні, дарував квіти молодому подружжю і таємно вінчав легіонерів - всупереч закону імператора.

Клавдій II, дізнавшись про це, наказав схопити священика і кинути його у в'язницю. Але і там Валентин продовжував творити добрі справи. Він закохався в сліпу дочку свого ката і зцілив її. А сталося це так: перед стратою молодий священик написав дівчині прощальну записку з поясненням в любові, підписану: «Від Валентина». Отримавши цю звістку, дочка тюремника прозріла. Валентина стратили 14 лютого 269 року. З цих пір люди відзначають цей день як свято закоханих.

Як у різних країнах святкують День святого Валентина

Майже у всіх країнах в День святого Валентина прийнято дарувати коханим подарунки і валентинки. А ще в цей день люблять влаштовувати весілля і вінчатися. Але потрібно відзначити, що День святого Валентина популярний все-таки не скрізь. Наприклад, в Саудівській Аравії це свято взагалі заборонений. В країні навіть існує спеціальна комісія, яка ретельно стежить за тим, щоб День закоханих ніхто не відзначав.

Америка

На початку XIX століття у американців з'явився звичай - у День святого Валентина дарувати коханим фігурки з марципана. А марципани в ті часи вважалися великою розкішшю! І ще у американських дітей у цей день прийнято дарувати подарунки хворим і самотнім людям.

Англія

В Англії раніше вирізали дерев'яні «ложки любові» і дарували їх своїм коханим. Їх оздоблювали сердечками, ключами й замковими щілинами, що символізувало: шлях до серця відкритий.

Є дуже гарна легенда про те, як Афродіта наступила на кущ білих троянд і зачервонила троянди своєю кров'ю. Так з'явилися червоні троянди. Вважається, що родоначальником традиції дарувати коханим саме червоні троянди виступив Людовик XVI, який підніс такий букет Марії-Антуанетті.

Ще в Англії є повір'я - перший чоловік, якого побачиш в цей день, і є твій суджений. Тому незаміжні дівчата стають в цей день раніше і біжать до вікна - видивлятися судженого.

Франція

У День закоханих французи проводять різні романтичні конкурси. Наприклад, дуже популярний конкурс на найдовшу серенаду - пісню про кохання. А ще саме у Франції вперше було написано послання-чотиривірш. І звичайно, прийнято дарувати в цей день коштовності.

Японія

Це свято в Японії святкується з 30-х рр. минулого століття. Цікаво, що в Японії День святого Валентина вважається виключно чоловічим святом, тому подарунки на це свято дарують в основному чоловікам, як правило, шоколад (в основному у вигляді фігурки святого Валентина), а також всілякі одеколони, бритви і т. п. І якщо жінка подарувала чоловікові таку шоколадку, то рівно через місяць, 14 березня, він підносить їй подарунок - білий шоколад. Так що 14 березня у японців знову настає свято, яке називається «Білий день».

А ще японці проводять конкурс на найгучніше і яскраве любовне послання. Юнаки та дівчата вилазять на поміст і звідти кричать про свою любов.